Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі – ЗКУ), справляння плати за землю – Податковим кодексом України (далі – ПКУ) та Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями. Використання землі в України є платним (ст. 206 ЗКУ). Згідно зі ст.cт. 269, 270 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування земельним податком – земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та де ржавної власності відповідно (п.п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Землекористувачі – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Земельна ділянка – частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (п.п. 14.1.74 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Обов’язок зі сплати земельного податку виникає з моменту набуття права власності або користування відповідною земельною ділянкою.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПКУ).
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПКУ).
Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗКУ).
Також згідно з п. 1 ст. 116 ЗКУ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.
Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗКУ (п. 118.1 ст. 118 ЗКУ).
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (п. 118.2 ст. 118 ЗКУ).
Згідно з п.п. «в» п. 1 ст. 96 ЗКУ землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).
Враховуючи вищенаведене, платниками земельного податку з фізичних осіб є власники земельних ділянок, землекористувачі, власники земельних часток (паїв) та власники нежилих приміщень (їх частин) у багатоквартирних жилих будинках.
Фізичні особи, які оформили правовстановлюючі документи на земельну ділянку, та які не оформили відповідно до законодавства право власності, право користування землею, проте набули це право відповідно до рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також у разі відповідно до цивільно-правових угод, повинні сплачувати земельний податок згідно з даними Державного земельного кадастру на загальних підставах.
Щодо орендних відносин. Відповідно до п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об’єктом оподаткування – земельна ділянка, надана в оренду (пп. 288.2, 288.3 ст. 288 ПКУ).
Платниками орендної плати за землі державної або комунальної власності є фізичні особи, які уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою, радою об’єднаної територіальної громади) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за місцем розташування такої земельної ділянки.
При цьому, якщо у договорі оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності визначено, що орендарем є фізична особа – підприємець і земельна ділянка надана для провадження підприємницької діяльності, то на облік у контролюючому органі як платник орендної плати є фізична особа – підприємець.
Отже, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
З цим та іншими роз’ясненнями можна ознайомитися уЗагальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ДФС України (дане роз’яснення у категорії 112.01).